ЦИВІЛЬНІ УГОДИ з людьми похилого віку можуть бути ризикованими

В нашому суспільному житті  виникають ситуації, коли людина похилого віку передає своє нерухоме, рухоме майно(будинок, квартиру, транспортний засіб) іншій особі  за  заповітом( одностороння угода), або продає, або  дарує, або передає за договором міни.

З першого погляду ця  група людей нібито звичайна відносно інших осіб та не потребує під час складання вище зазначених угод  додаткової уваги. Нотаріус під час посвідчення угод з’ясовує у такого продавця, заповідача, дарувальника стандартний перелік питань про усвідомлення значення своїх дій та можливості керувати ними, розуміння природи правочину, прав та обов’язків за угодою, про відсутність обману або приховування фактів, які б мали істотне значення, волевиявлення сторін тощо.

Зрозуміла справа, що особа яка передає майно за угодою, як правило у нотаріуса поводиться природно, щиро. Безумовно є певний відсоток випадків, коли такого  заповідача, продавця, дарувальника заінтересована особа, яка бажає отримати від нього майно, самостійно приводе до нотаріуса або навпаки. Тоді вона також  не заінтересована  викликати будь-які сумніви у нотаріуса відносно добровільного волевиявлення  у відчужувача майна.

Ці випадки стосуються одиноких людей похилого віку.  Нотаріус як правило не вимагає від людей похилого віку,  додаткових документів, крім тих,  перелік яких передбачено   ПОРЯДОКОМ  вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Далі, коли угода здійснена, у отримувача,  особливо який сплатив за угодою грошові кошти, або за міною передав своє майно,  в майбутньому як правило на протязі не більш як три роки, можуть виникнути ризики бути притягнутим до цивільного  суду з вимаганням  повернути майно. Гірше бути запідозреним в шахрайстві та вимаганням бути притягнутим до кримінальної відповідальності.

Ініціаторами  таких подій, в реальному житті виступають, близькі, далекі родичі, інші заінтересовані особи, які на момент складання угоди про заповіт, продаж, дарування, міну не знаходились поряд з особою похилого віку.  Бувають випадки, коли є  за раніше обумовлена  домовленість між особою похилого віку та її родичом про визнання в майбутньому здійсненого правочину недійсним.

Вище перелічені правочини  в таких випадках визнають  недійсними на підставі статті 225 Цивільного кодексу України( правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка на момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та або не могла керувати ними), або на підставі статті 233 Цивільного кодексу  України ( правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини).

Для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України, необхідно отримати висновок судової психіатричної експертизи про те, що на момент складання угоди, продавець, дарувальник, заповідач( відчужувач ) не усвідомлював значення своїх дій та(або) не міг керувати ними. Така експертиза призначається в судовому процесі. Для того щоб визнати особу недієздатною на момент складання угоди,  не обов’язково щоб вона хворіла на психічну або  неврологічну хворобу, або знаходилась на психоневрологічному обліку.  На практиці під цю групу ризиків, як правило попадають особи похилого віку, які хворіють на гіпертонію, високий кров’яний тиск, головні болі та ряд інших захворювань, які можуть впливати на їх волевиявлення. Отримати такий висновок за бажанням,  не складає  особливих зусиль.

Якщо особа, яка за правочином   виступила в ролі відчужувача вже померла, для осіб які набули статусу –спадкоємця  і почали визнавати угоду недійсною закон не забороняє просити від суду проведення посмертної судової психіатричної експертизи. Закон передбачає її проведення на підставі медичних документів, які збереглися після смерті померлого, допиту свідків, лікарів. В таких випадках буває  простіше для позивача  отримати бажаний висновок ніж, коли відчужувач ще живий.

Де які заінтересовані особи, не досягши успіху в цивільному процесі, звертаються до правоохоронних органів з заявою про нібито шахрайські дії зі сторони покупця, який нібито не сплатив грошові кошти за договором. На жаль поки ще існують випадки, коли правоохоронні органи реєструють подібні, інколи безпідставні заяви. За допомогою суду накладають арешт на майно, тобто блокують розпорядження майном.

Щоб визнати правочин недійсним, який вчинено під впливом тяжких обставин, позивач в суді намагається доказати, що відчужувач  будинку, квартири, транспортного засобу або іншого майна знаходився в важкому майновому становищі(відсутність засобів, необхідних для нормального існування людини-продукти харчування, ліки тощо).  Це може бути зумовлене не тільки станом самого відчужувача, але і становищем його близьких( наприклад хвороба члена подружжя, батьків. дітей тощо).

Отже виникає питання: -Як уникнути вище наведених ризиків під час складання угод з людьми похилого віку або людьми які знаходяться в хворобливому стані?

Стаття 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», передбачає проведення психіатричного огляду особи з  метою з’ясування: наявності чи  відсутності  в особи психічного розладу.

Психіатричний   огляд   проводиться   лікарем-психіатром   на прохання  цієї особи, яка бажає здійснити угоду. Після огляду надається відповідна довідка.

Таким чином, знаючи можливі ризики, які можуть виникнути в майбутньому, добросовісному набувачу слід вирішувати, чи підстраховуватись, якщо відчужувач  – особа похилого віку, або має  наявні ознаки хворобливого стану та  умовляти, щоб вона пройшла психіатричний огляд з метою отримати відповідну довідку і за результатами приймати відповідне рішення, або ризикувати.  Якщо є ознаки про тяжкий стан особи, зайвий раз ретельно перевірити, або ризикувати і сподіватись на краще.

Адвокат Анатолій Фесенко  

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

13 + 4 =